ПОВЕРНУВСЯ ДО СЕЛА НА ЩИТІ
Не вщухають жорстокі бої по всій лінії фронту, які точаться за мир і свободу України. Захищаючи свою рідну землю, наші мужні воїни віддають найцінніше – своє життя.
До Затишанської громади чорним зловісним птахом прилетіло сповіщення про смерть зовсім молодого земляка – 21-річного Ігоря Юрійовича ГУМЕРІНГЕРА із села Перехрестове. Він був оператором відділення розвідки та коригування взводу безпілотних авіаційних комплексів. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув 11 жовтня в районі населеного пункту Липці Харківської області.
Жителі Перехрестового приголомшені цією страшною звісткою. Пам’ятають Ігоря добрим, щирим та товариським хлопчиною. У цьому селі він пішов до першого класу, але згодом переїхав до Одеси, де продовжив навчання у школі № 22.
З 2018 по 2020 роки навчався в Одеському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім вступив до Одеського національного технологічного університету, проте залишив учбовий заклад і з 31 серпня 2023 року добровільно уклав контракт на службу в Збройних Силах України.
Перше бойове хрещення пройшов під Бахмутом. Був нагороджений Почесною Грамотою Президента України Володимира Зеленського та нагрудним знаком «Золотий Хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського (цю відзнаку вручають за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою).
Важко, неймовірно важко втрачати таких хоробрих і самовідданих хлопців, як Ігор Гумерінгер. Він був душею компанії, місцева молодь завжди раділа, коли Ігор приїжджав у Перехрестове до своєї бабусі. Більшу частину свого такого короткого життя від прожив в Одесі, але його завжди тягнуло до цього села, до однолітків, до товаришів.
У цей неймовірно скорботний час Затишанська селищна рада та всі жителі нашої громади глибоко сумують з приводу загибелі Ігоря Гумерінгера та висловлюють найщиріші співчуття його матері Надії, батькові Юрію, всім рідним та близьким. Вічна шана і слава воїну, який віддав життя за кожного з нас…
22 жовтня було неймовірно чисте блакитне небо, напрочуд тихий і теплий день. І саме в таку погожу днину ми попрощалися з Ігорем Гумерінгером.
Йому б в таку гарну погоду ще поганяти в м’яча разом з друзями або просто поспілкуватися в колі однолітків на різні теми, радіти життю і здобувати професію… Але не так сталося, бо Ігор ще понад рік тому прийняв доросле рішення – стати на захист рідної землі і захищати її до останнього подиху. Скільки рідні не відмовляли його від такого кроку, та хлопець зробив по-своєму і, на превеликий жаль, сьогодні приїхав до дорогого серцю села на щиті.
Провести його в останню дорогу зібралося дуже багато людей – колектив Затишанської селищної ради на чолі з головою Геннадієм Миколайовичем Топольницьким, працівники та учні місцевого закладу загальної середньої освіти, побратими, друзі, знайомі, односельці…
Зранку жалобну процесію з тілом нашого мужнього воїна зустрічали на в’їзді в село Перехрестове «живим коридором», що проліг аж до батьківського дому по вулиці Ніжніченка. Після заупокійного молебню, який відслужив настоятель місцевого храму отець Володимир, всі рушили до кладовища.
На все село лунала «Плине кача», дорога була встелена квітами, люди зі сльозами на очах стояли на колінах, проводжаючи такого молодого захисника в останню дорогу.
Домовину на деякий час занесли у двір церкви, де ще раз зносилися молитви за упокій Ігоря та всіх полеглих воїнів.
Вже на кладовищі прощальні промови виголосили староста Перехрестівського старостинського округу Василь Грекуляк і представник Роздільнянського центру комплектування та соціальної підтримки Олександр Трофимов.
Гучно зазвучав Гімн України, у цю мить військові підняли Державний Прапор і тримали над домовиною. Стоячи перед батьками на коліні, О.Трофімов щиро подякував їм за виховання такого відважного сина і передав синьо-жовтий стяг зі словами: «Від імені Президента України, Верховного головнокомандувача Збройних Сил України, прийміть цей Прапор як символ держави, якій вірно і до кінця служив Ваш син».
Важко, до болю важко назавжди прощатися з нашими загиблими воїнами. Серце крається від таких непоправних втрат і жалю за життями кращих з кращих українців. Нам залишається тільки молитися за їх світлі душі, повік дякувати і назавжди берегти в пам'яті їх образ справжнього Захисника України.
