СТАВ ЩЕ ОДНИМ ЗАХИСНИКОМ НА НЕБЕСАХ
Не висихають сльози українських жінок та дітей, побиваючись у горі за воїнами, яких забрала війна. Жахливі звістки приходять то в одну, то в іншу родину, руйнуючи життя і мирні плани рідних та близьких людей.
Чергове повідомлення про загибель нашого земляка вкрила чорним смутком Затишанську громаду – на війні поклав своє життя 31-річний затишанин Олександр Володимирович Цуканов.
Захищаючи Україну зі зброєю в руках, загинув 21 червня під час виконання військового обов’язку поблизу населеного пункту Левадне Пологівського району Запорізької області.
Він був сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу механізованого батальйону.
Народився Олександр 1 вересня 1991 року в селищі Затишшя. Після школи закінчив курси водіїв, трудився шофером на різних посадах, був на заробітках за кордоном.
Так склалося життя, що Сашко разом зі своїм рідним братом Дмитром виховувалися у бабусі. Батьки хлопців рано пішли з життя, тож найближчою людиною для них була і залишається бабуся Ліна Василівна. У першому шлюбі Олександр мав єдиного сина Сашка, якому зараз 10 років.
26 червня жителі громади зустрічали жалобний кортеж із домовиною загиблого захисника. Але вже у дворі бабусі, під час церемонії прощання, виявилося, що у закритій труні не наш Олександр Цуканов… Це прикре телефонне повідомлення надійшло військовому комісару Олександру Морозюку із військової частини, де служив Сашко. Як виявилося, до Затишшя привезли рештки його побратима. Хлопці разом служили і, на жаль, загинули в одну мить. Тіло товариша було дуже пошкодженим, тому й процес упізнання був доволі складним.
Ми навіть не уявляємо в яких умовах відбувається евакуація захисників з поля бою – про це можемо лише здогадуватися. Але факт залишається фактом: наш Сашко Цуканов у той день ще не повернувся з війни додому.
Як би там не було, але загиблий невідомий боєць, який через прикру помилку прибув до Затишшя, заслуговує на нашу повагу. Затишанська селищна рада забезпечила все необхідне, щоб гідно провести його до рідної домівки.
Ми вдячні усім жителям громади, які проявили людяність та милосердя і, навіть дізнавшись, що в домовині не наш Олександр Цуканов, з належними почестями провели незнайомого захисника до Миколаївської області.
Зранку 28 червня ми знову зібралися, щоб зустріти нашого загиблого воїна. Встелена квітами дорога, державні прапори та «живий коридор» навіювали смуток і невимовний жаль від того, що війна забирає молодих і дужих хлопців. Попереду в них мало б бути довге життя з реалізацією всіх мрій та планів. Та не судилося…
Попрощатися із Сашком прийшли представники влади і військовослужбовці, односельці та безліч друзів.
За розповідями односельців та вчителів, які знали Олександра, наш відважний воїн був надзвичайно ввічливим, світлим і добрим хлопцем. Він старанно навчався у школі, мав дуже багато товаришів. Його безвідмовність, відповідальність, порядність і життєрадісність притягували до себе таких самих позитивних та легких на підйом людей. Сашко мав безліч найкращих людських чеснот, завжди приходив на допомогу своїм друзям та близьким. Саме таким він і залишиться в пам’яті всіх, хто його знав та любив.
Велелюдним зібранням ми провели Олександра Цуканова в останню дорогу. Прощальні промови на кладовищі, коротка проповідь місцевого священика отця Сергія, три залпи холостими патронами в небо…
Спи спокійно, солдате… Ти став ще одним захисником і янголом-охоронцем на Небесах.
Молімося за світлу душу Олександра і пам’ятаймо про його земне життя, яке він віддав за нас.
