РЯДКИ, ЩО ЛИНУТЬ ВІД ДУШІ
Люди нашої громади
Творчий конкурс, який оголосили і провели працівники Затишанського Будинку культури з нагоди 155-річчя селища, виявив нові імена і таланти серед місцевих жителів. Ці небайдужі люди займаються творчістю для душі і не завжди виставляють напоказ свої доробки. Проте ювілейний день народження рідного селища та запрошення взяти участь у конкурсі спонукало наших талановитих жителів поділитися тим, що приносить їм радість і натхнення.
Справжнім відкриттям для багатьох затишан став зворушливий вірш Надії Михайлівни Соловйової, який вона написала до 155-річчя селища Затишшя. Тут кожен рядок наповнений справжньою любов’ю до краю, що став для жінки другою Батьківщиною.
Корінням Надія Михайлівна із села Стара Рудня Чернігівської області, де вона народилася, зростала і закінчила 8-річну школу. Жінка з надзвичайною теплотою розповідає про свої рідні краї, про дитинство в простій і люблячій родині, про своїх предків, які все своє життя чесно працювали на землі. Ці спогади настільки цікаві, глибокі і детальні, що викликають захоплення. Адже людина так багато знає про власний рід і щедро передає інформацію своїм дітям та онукам. На цих знаннях міцніє родина, зв’язуючи родовід невидимою ниточкою.
До Затишшя Надія Михайлівна приїхала за направленням після закінчення Одеського кооперативного технікуму. Маючи спеціальність техніка-механіка холодильних машин і установок, півтора року працювала на міжрайбазі. Робота виявилася настільки виснажливою, що в якийсь час молода дівчина не витримала і звільнилася. Тим паче, що вже готувалася до весілля і разом з чоловіком планувала змінити місце проживання. Але не так сталося як гадалося – життя внесло свої корективи і Надія Михайлівна залишилася жити у Затишші, здобула іншу спеціальність та пережила не найкращі часи в особистому житті.
Вже 30 років жінка працює на залізниці, з них 18 літ – черговою на станції Іванівка, коли доводилося залишати двох малих діток і їхати на роботу. З 2009 року Надія Михайлівна трудиться черговою по станції Затишшя. Коли прийняла рішення змінити професію, одразу ж вступила до Одеського залізничного технікуму, а у 2012 році закінчила Дніпропетровський університет залізничного транспорту.
Життя жінки було нелегким – два невдалих шлюби, проблеми на роботі, втрата рідних людей – але Надія Михайлівна намагалася не впадати у відчай. Завжди черпала натхнення від природи, милуючись сходом сонця і надвечір’ям, грозою та снігопадами, зимовими завірюхами та осінніми туманами… За всі випробування долі Всесвіт подарував їй третій шлюб з коханим чоловіком Володимиром, з яким в любові та злагоді живуть вже 20 років. Разом виховали трьох дітей від своїх попередніх шлюбів, допомогли їм здобути вищу освіту і тішаться їхніми професійними успіхами та особистими досягненнями.
Надія Михайлівна ніколи не брала участі у творчих конкурсах, хоча по життю завжди надзвичайно відповідальна людина, активістка і чудовий організатор. Вона відмінно вчилася у школі і любила писати твори на вільну тему. Після того, як побачила у фейсбуці оголошення про конкурс до 155-річчя селища, рядки з вірша «Затишок, Затишшя, затишани» наче полилися із глибини душі і жінка вирішила поділитися своєю творчістю з односельцями. Поезія Надії Соловйової знайшла щирий відгук серед затишан і принесла жінці заслужену перемогу в конкурсі.
Творіть, Надіє Михайлівно, й далі! Адже саме ексклюзивні оригінальні віршовані рядки про рідне Затишшя торкаються найпотаємніших струн душі тих, хто творить, і тих, хто насолоджується цією щирою поезією.
