ПІШОВ НА ФРОНТ ДОБРОВОЛЬЦЕМ
Сумна звістка прилетіла до нашої громади – до рідної хати на щиті повертається наш земляк Борис Володимирович Братков. Він був кулеметником відділення морської піхоти, матросом. Загинув 6 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іллінка Донецької області.
Увесь цей час Борис вважався зниклим безвісти, рідні не втрачали віри у краще, але ідентифікація тіла підтвердила найстрашніше – наш воїн віддав своє молоде життя в бою за Україну.
Народився Борис Володимирович 2 листопада 1989 року в селищі Затишшя. Тут закінчив школу і одразу ж подався до Одеси, де опанував професію слюсаря. Спочатку працював сантехніком, а в останні роки – на спорудженні дахів. Чоловік мав золоті руки, міг відремонтувати і збудувати що завгодно, тож завжди добре заробляв і міг гідно забезпечувати свою велику родину.
Разом з дружиною Ольгою Борис виховував трьох спільних маленьких діток (зараз їм 5, 3 і 2 рочки) та двох дітей дружини від попереднього шлюбу. Мав відстрочку від мобілізації, але 17 вересня 2024 року добровільно прийшов до Пересипського ТЦК і виявив бажання захищати рідну землю. Скільки близькі і друзі не намагалися відмовити Бориса від такого рішення – все було марно. Він вважав своїм обов’язком взяти до рук зброю, адже його рідні брати і чимало знайомих служили у різних куточках України. Тож інакше не міг…
Після проходження навчання Борис Братков одразу опинився на передових позиціях. Тут і загинув під час виконання бойового завдання, навіки залишившись 35-річним патріотом та вірним сином своєї держави.
28 липня рідна земля зустрічала загиблого Захисника. Знову лунала тужлива «Плине кача по Тисині», майоріли синьо-жовті прапори, а люди зі сльозами на очах і стоячи на колінах проводжали в останню дорогу свого земляка. «Живий коридор» проліг від в’їзду в рідне селище і до материнської хати, де відбулася заупокійна літургія.
Попрощатися з Борисом Братковим прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади на чолі з Геннадієм Топольницьким та всі, хто хотів віддати останню шану полеглому воїну. У скорботній тиші люди схиляли голови, дякуючи Захиснику за його мужність, силу духу та жертовність.
На новому кладовищі, де знайшов свій вічний спочинок Борис Братков, свої прощальні промови виголосили представниця Затишанської громади Олена Мензатул, військові 30-го корпусу морської піхоти і районного Центру комплектування та соціальної підтримки.
Рідним вручили національний Прапор, за який воював і віддав своє молоде життя Борис Володимирович, а також Прапор і головний убір морської піхоти, у складі якої наш Захисник боровся з ворогом. Пам'ять про нашого відважного земляка завжди житиме в серцях затишан. Адже воїни не вмирають – вони залишаються у наших спогадах, у наших вчинках, у вільній Україні, за яку віддали своє життя найкращі сини держави.
У ці надзвичайно сумні і скорботні дні Затишанська селищна рада висловлює щирі співчуття матері загиблого воїна – Катерині Петрівні, дружині Ользі, дітям, всім рідним і близьким. Розділяємо з вами біль непоправної втрати. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Бориса Володимировича, який віддав своє молоде життя, захищаючи Україну.
