НЕВИМОВНИЙ БІЛЬ ДЛЯ ВСІХ НАС
Знову тяжкою журбою сповнилися серця жителів Затишанської громади…
19 січня 2026 року ми попрощалися із ще одним нашим земляком –В`ячеславом Тимуровичем Лаврусем. Ще одне життя згоріло у полум'ї страшної війни.
Кожна звістка про загибель захисника – це невимовний біль для всіх мешканців нашої громади і тяжка втрата для України. Але коли гине молодий хлопець, який ще не пізнав життя, це удар, що рве душу. Це невимовний біль, сум, гіркі сльози…
Доля відвела В’ячеславу дуже коротке життя – всього 22 роки.
Народився він 6 серпня 2003 року в селищі Затишшя. Тут пішов до школи, але у 8-річному віці разом з мамою переїхав до Херсонської області. Після закінчення школи здобував професію електрозварювальника в одному з профтехучилищ Херсона, та диплом так і не отримав, бо був призваний на строкову військову службу.
Через рік, 7 серпня 2021 року, уклав контракт і з тих пір не знімав однострою.
Під час повномасштабного вторгнення служив у найгарячіших точках. Був оператором безпілотних літальних апаратів.
Загинув 10 січня нинішнього року поблизу населеного пункту Райське Краматорського району Донецької області. Цю страшну звістку повідомила рідним дівчина Вʼячеслава, з якою він служив в одному підрозділі. Прикро, що сімʼя нашого загиблого захисника не має змоги попрощатися з ним, адже знаходиться на окупованій території Херсонщини.
У день похорону затишани зустрічали полеглого воїна «живим коридором», що проліг від в’їзду в селище Затишшя зі сторони Загір’я до вулиці Шкільної. Дорога майоріла державними прапорами, люди ставали на коліна, віддаючи останню данину шани мужньому односельцю.
Після заупокійного молебню, який здійснив місцевий священик, отець Сергій, всі рушили до кладовища. Незважаючи на мороз та досить пронизливий вітерець, В’ячеслава проводжали досить багато людей, серед яких були побратими, друзі дитинства, однокласники, сусіди, знайомі і зовсім незнайомі. Вже на кладовищі один із військових, який служив разом із нашим загиблим земляком, розповів, що Слава був дуже добрим другом – такі дуже рідко зустрічаються на життєвому шляху. Крім цього, наш Лаврусь був безстрашним воїном – він такі дива виробляв на бойових завданнях, що на таке мало хто здатен.
В ці скорботні дні висловлюємо глибокі співчуття матері Вʼячеслава Лавруся - Олені, вітчиму Михайлу, сестрам - Вікторії, Анастасії, Юлії, брату Олександру. Нехай душа воїна знайде вічний спокій у Царстві Божому. Вічна та світла йому пам'ять…
