БУВ ЗАВЖДИ І У ВСЬОМУ ПЕРШИМ
Чорна звістка про загибель нашого відважного земляка – затишанина Івана Михайловича Романика – нестерпним болем пройшла через серця жителів громади. Загинув вірний син України, доброволець і патріот, який за щирим власним бажанням пішов захищати свою державу. Таких самовідданих, справжніх чоловіків сьогодні дуже мало і тим більше шкода, що війна забирає найкращих з них.
Народився Іван 25 липня 1995 року в місті Одеса. Разом з мамою та бабусею жив у Захарівці. Зовсім маленьким, за сімейними обставинами, переїхав на постійне місце проживання до Затишшя. Тут пішов до школи і після закінчення 11 класів вступив до 26-го Одеського училища, де здобув професію кухаря. Потім була строкова служба і трудова діяльність в Україні та за кордоном.
Повідомлення про повномасштабне вторгнення росіян до нашої держави застало Івана Михайловича у Польщі, де він працював на будівництві. З того часу думки про повернення в Україну не залишали чоловіка. Багато знайомих намагалися відмовити Івана від рішення взяти до рук зброю і захищати рідну землю. На це він тільки казав: «Я що, боягуз? Як можна спокійно сидіти за кордоном, коли вдома війна?»
В Україну Іван повернувся на початку 2023 року разом зі своєю нареченою Оленою. Одразу ж уклав контракт на службу в прикордонних військах, а коли отримав короткострокову відпустку – одружився.
Був солдатом, інспектором прикордонної служби, водієм групи наземної розвідки. Більше року служив у різних точках нашої держави, у тому числі й найгарячіших – під Куп’янськом, Бахмутом, Вовчанськом…
«Веселий, щирий, активний, спортивний, дуже любив грати у волейбол, – так про Івана Михайловича відгукуються сусіди. – Він завжди мав свою точку зору у всіх ситуаціях і не соромився її озвучувати та відстоювати. Таких людей сьогодні дуже мало, це була Особистість з великої літери».
Іван Романик завжди був номером один. Він ішов першим і вів за собою людей. Так сталося і на останньому бойовому завданні, яке наш мужній захисник виконував разом з групою побратимів-розвідників. Іван був попереду, за його спиною – брати по зброї. І саме наш земляк взяв на себе основний удар противника. Надзвичайно важкі поранення виявилися несумісні з життям… Відданий військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, у бою за нашу Батьківщину, її свободу і незалежність, загинув 2 червня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тихе Харківської області.
В день поховання, 6 червня, сотні затишан прийшли попрощатися із загиблим солдатом. Живими квітами був встелений увесь шлях – від початку селища Затишшя, до будинку, де жив Іван з родиною, і аж до самого кладовища.
Після заупокійного молебню, який відслужив військовий капелан Михайло Базилько, жалобна процесія рушила до кладовища. Тут свої промови виголосили представники Затишанської громади і Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Стоячи на колінах, начальник Першого відділу РТЦК та СП Євген Дзюбенко, передав матері Державний Прапор нашої країни, яку стійко захищав Іван і заради якої поклав своє молоде життя.
Особливо всіх вразила коротка розповідь військового, який служив з Іваном Романиком і був поряд з ним при виконанні того фатального бойового завдання. Наш Іванко рухався попереду невеликої групи розвідників, а коли воїни зрозуміли, що потрапили у ворожу засідку, солдат Романик взяв вогонь на себе, прикриваючи всю групу. Це дало можливість не лише врятувати чимало наших піхотинців, а й просунути лінію фронту на один кілометр вперед. Іван Михайлович героїчно загинув на околицях гарячого Вовчанська. Йому назавжди залишиться 28 років...
Він мріяв і любив, будував плани на майбутнє. Вірний, надійний, товариський, постійно на позитиві, завжди був там, де гаряче, завжди був першим... Захищаючи наш спокій, він віддав своє життя за те, щоб ми мали змогу зустріти ранок разом зі своєю родиною, щоб мали змогу провести день зі своїми близькими. Потрібно пам'ятати, що, віддаючи своє життя, він подарував нам ці хвилини, які ми маємо цінувати.
У ці чорні скорботні дні вся Затишанська громада сумує з родиною Романиків та висловлює щирі співчуття матері загиблого воїна Оксані Іванівні, батькові Михайлу Євстафійовичу, дружині Олені, рідній сестричці Олені, бабулі Валентині, всім рідним, близьким та знайомим. Розділяємо з вами ваше горе. Глибоко сумуємо разом з вами.
Нехай добрий, світлий спомин про Івана Романика стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у памʼяті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
